57.Класична модель ринкової економіки: Ринок робочої сили. Ринок грошей. Ринок товарів.

Класичну модель ринкової економіки можна розглядати як систему взаємопов’язаних моделей, кожна з яких відбиває поведінку одного з трьох ринків: робочої сили, грошей, товарів. Модель найбільше підходить для опису економіки з досконалою конкуренцією. В умовах функціонування монополій вона не працює. Ринок РС описується за допомогою трьох залежностей: функції попиту, функції пропозиції та умови рівноваги. У класичній моделі функція попиту на робочу силу виводиться з таких двох гіпотез:

1) підприємства (фірми) повністю є конкурентними за наявності пропозиції товарів і найму робочої сили;

2) за решти рівних умов граничний продукт праці знижується зі зростанням обсягів робочої сили.

З цих гіпотез випливає, що в стані рівноваги граничний продукт праці у вартісному вираженні дорівнює середній ставці заробітної плати (12.1) де p — ціна продукту, F = F(K, L) — макроекономічна виробнича функція, в якій K — фонди, L — чисельність зайнятих. Позначимо через П прибуток, тоді, за припущенням, що всі решта чинників виробництва, окрім праці, є фіксованими величинами, отримаємо: П = pF(K, L) – wL, (12.2)

необхідна умова максимуму прибутку:

але оскільки бо то, справді, друга гіпотеза — це умова максимуму прибутку (максимуму функції П. Зі зростанням реальної заробітної плати попит на робочу силу спадає. Пропозиція робочої сили також є функцією від реальної заробітної плати. Чим більшою буде реальна заробітна плата, тим більшою буде й пропозиція робочої сили. Ця гіпотеза щодо ринку робочої сили подана на рис. 12.1, на якому L^D — крива попиту, а L^S — крива пропозиції.

У рівновазі реальна заробітна плата дорівнює , а зайнятість — L⁰.

Якщо б реальна заробітна плата перевищувала рівноважне значення, то виникло б перевищення пропозиції над попитом на робочу силу, тому надлишкова пропозиція призвела б до зниження заробітної плати w під впливом вимушеного безробіття. Якщо ж виявилося б, що , то нестача робочої сили примусила б підприємців збільшити оплату праці, і знову була б досягнута динамічна рівновага.

Теорія попиту на гроші у класичній моделі ґрунтується на гіпотезі, за якою сукуп­ний попит на гроші — це функція грошового доходу (тобто f(Y_p), де Y — валовий внутрішній продукт у натуральному вираженні, p — ціна), ця функція (f) — лінійна і прямо пропорційна грошовому доходу: M⁰ = k Y_p , де пропозиція грошей M^S розглядається як фіксована величина, екзогенно задана. На рис. 12.2 зображені лінії попиту і пропозиції грошей. Для кожного Y своя крива попиту. Якщо за фіксованого Y ціна p < p⁰, то наявна надлишкова пропозиція грошей M^S – M^D(p) > 0, у цьому разі припускається гіпотеза, за якою ціни зростуть до рівня p⁰.

Попит на товари (плановані витрати) — це сума попиту на споживчі та інвестиційні товари E = C + I. Згідно з моделлю С = C(r), І = I(r) як функції норми відсотка r, знижуються зі зростанням r. Справді, чим більше r, тим більшим буде дохід від заощадження, отже, дедалі більша частина доходів зберігатиметься, а менша (С) — витрачатиметься на споживчі товари. Щодо інвестицій (І), то чим більшим є r (тобто ставка відсотка, що використовується під час дисконтування майбутніх витрат і доходів при інвестуванні і приведенні їх до поточного часу), тим нижчою буде сьогоднішня оцінка чистої теперішньої вартості проекту. У класичній моделі попит на товари є функцією рівня зайнятості, що визначається на ринку робочої сили Y = Y(L⁰). Умова рівноваги полягає у тому, що пропозиція товарів Y(L⁰) дорівнює попиту на товари E = C(r) + I(r).