2.1. Нормативно-правове забезпечення державного регулювання цін.

Нормативно-правове забезпечення формування та державного регулювання цін відображене в законодавчо-нормативних актах з питань ціноутворення в Україні. Зокрема, Закон України "Про ціни і ціноутворення" від 03.12.1990 р. (зі змінами і доповненнями) [2] зазначає, що Україна, згідно з Декларацією про державний суверенітет України та Законом "Про економічну самостійність України", самостійно здійснює політику цін. Даним Законом визначено основні принципи встановлення і застосування цін і тарифів та організацію контролю за їх дотриманням на території країни.

Законом України "Про ціни і ціноутворення" визначено політику ціноутворення, яка є складовою частиною загальної економічної і соціальної політики України і спрямована на забезпечення:

1. рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності та економічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно-територіальних регіонів країни;

2. збалансованого ринку засобів виробництва, товарів та послуг;

3. протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів і послуг;

4. об'єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

5. розширення сфери застосування вільних цін;

6. підвищення якості продукції;

7. соціальних гарантій для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв'язку із зростанням цін і тарифів;

8. створення необхідних економічних гарантій для виробників;

9. орієнтація цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

Даним Законом визначено повноваження Кабінету Міністрів України як органу виконавчої влади в галузі ціноутворення. Зокрема, Кабінет Міністрів України:

1. забезпечує здійснення в країні державної політики цін;

2. визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи, які затверджуються відповідними органами державного управління;

3. визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також по контролю за цінами (тарифами).

Другий розділ Закону України "Про ціни і ціноутворення" регламентує встановлення та застосування цін і тарифів. Зокрема, визначено види цін і тарифів в Україні. Так, в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення:

• державних фіксованих цін (тарифів),

• граничних відхилень цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари та послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку.

При здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника і розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку. Координація роботи щодо здійснення політики цін, проведення економічного аналізу рівня цін, вжиття заходів щодо коригування цін і тарифів здійснюється відповідними державними органами управління України та їх структурними підрозділами, зокрема, Державною комісією з контролю за цінами, Державною податковою адміністрацією, відділами цін при облдержадміністраціях та інші. Ці органи здійснюють контроль за цінами у взаємодії із профспілками, спілками споживачів та іншими громадськими організаціями.

Втручання держави у процеси ціноутворення передбачає, насамперед, спостереження за рівнем цін. Цим займаються контрольні стратегічні управління. А також соціальні партнери (науково-дослідні організації). Органи статистики забезпечують нагляд за динамікою цін і тарифів в Україні, розробляють індекси їх зміни, обчислюють вплив зміни цін і тарифів на рівень життя населення. Господарські суб'єкти зобов'язані у встановленому порядку подавати необхідну інформацію для здійснення контролю за правильністю встановлення і застосування цін.

Органи державної влади уповноважені здійснювати контроль за додержанням державної дисципліни цін. Державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних цін і тарифів. При цьому в сфері дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог антимонопольного законодавства [2].

Ще одним законодавчим актом, що регламентує питання ціноутворення, є Закон України "Про природні монополії" від 20.04.2000 р. [1]. Даний Закон визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні. Природна монополія – це стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на даному ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотними зменшеннями витрат виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги) ніж попит на інші товари (послуги).

Метою цього Закону є забезпечення ефективності функціонування ринків, що перебувають у стані природної монополії, на основі збалансування інтересів суспільства. Суб'єктів природних монополій та споживачів товарів.

Законодавство України "Про природні монополії" складається з цього закону, а також Повітряного Кодексу України, Кодексу торгівельного мореплавства України, Законів України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", "Про антимонопольні комітети України", "Про транспорт", "Про трубопровідний транспорт", "Про зв'язок", "Про залізничний транспорт", "Про електроенергетику", інших Законів України, що встановлюють особливості здійснення підприємницької діяльності в сфері природних монополій.

До сфер діяльності суб'єктів природних монополій відносять:

• транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;

• транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;

• транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

• передачі та розподілу електричної енергії;

• користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

• управління повітряним рухом;

• зв'язку загального користування;

• централізованого постачання теплової енергії;

• спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів.

Предметом регулювання діяльності суб'єктів природних монополій є:

1. ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

2. доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

3. інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадок, передбачених законодавством.

До нормативно-правових актів з формування та державного регулювання цін відносяться Положення про порядок формування і застосування вільних (ринкових) цін і тарифів на продукцію, товари та послуги від 27.12.1991 р. та Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товарів народного споживання, роботи та послуги монопольних утворень 22.02.1995 р. Дані Положення передбачають порядок формування і застосування вільних (ринкових) цін і тарифів на товари і послуги та визначають порядок державного регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного споживання, роботи і послуги природних монополій та господарюючих суб'єктів-монополістів.

Положенням про порядок формування і застосування вільних (ринкових) цін і тарифів зазначено, що вільні ціни визначаються виходячи з кон'юнктури ринку (попиту і пропозиції, що склалися), якості і споживчих властивостей продукції (послуг) і товарів на умовах франко-станція (порт, пристань) відправлене, а при поставках в межах одного міста – франко-склад підприємства-постачальника.

У вільних цінах враховується собівартість виробництва і прибуток без обмеження рівня рентабельності.

По товарах народного споживання, на які введені акцизи, у вільні відпускні ціни включаються також суми акцизів за встановленими ставками. Структурно-логічну схему формування відпускної (ринкової ціни (рис. 1.5).

Реалізація продукції, товарів то послуг здійснюється виробниками за сформованими цінами, збільшеними на суму ПДВ по встановленій ставці.

Рис. 1.. Структурно-логічна схема формування відпускної ціни

Вільні роздрібні ціни на товари народного споживання формуються підприємствами та організаціями, які здійснюють продаж цих товарів населенню, виходячи з вартості закупки товарів і торгівельних надбавок.

Рівень торгівельних надбавок визначається продавцями, виходячи з кон'юнктури ринку (попиту та пропозиції), з урахуваннями оптової надбавки до вартості закупки. В торгівельну надбавку включається ПДВ. Структурно-логічну схему формування роздрібної ціни дивіться на рис. 1.6.

Рис. 1.. Структурно-логічна схема формування роздрібної ціни

Елементи формування відпускної та роздрібної ціни, як при вільному (ринковому) ціноутворенні, так і при державному регулюванні цін є однаковими. Однак, параметри державного регулювання цін змінюються в залежності від стану економіки: розширюються в кризових ситуаціях і звужуються по мірі виходу з кризи.

До видів державного регулювання цін відносять:

• Адміністративне регулювання;

• Економічне регулювання.

Адміністративне регулювання цін включає:

• Адміністративне встановлення ціни на певному рівні, в основі якого лежить власність держави або монопольного утворення на товари, що продаються;

• "заморожування" цін, тобто їх фіксація на певному рівні;

• встановлення граничних рівнів цін або діапазону цін;

• встановлення граничних рівнів рентабельності;

• регламентація рівнів торговельних надбавок (знижок);

• декларування зміни цін.

Економічне регулювання цін передбачає вплив держави на процес формування ціни шляхом використання таких важелів як податки, оплата праці, кредитування, амортизаційна політика, дозування виробництва окремих товарів.

Державне регулювання ціноутворення передбачає, в першу чергу, рішення питання про те, які конкретно органи виконавчої влади будуть наділені повноваженнями встановлювати чи регулювати ціни і тарифи по певному переліку товарів і послуг. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. №1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів) з послідуючими змінами, визначено перелік товарів і послуг, і конкретних органів центральної і місцевої влади, які наділені правами щодо встановлення чи регулювання цін. Так, тарифи на електроенергію і природний газ, що відпускається населенню, затверджується національною комісією з питань регулювання електроенергетики України; тарифи на перевезення пасажирів багажу і вантажів залізничним транспортом встановлюється Міністерством транспорту України за погодженням з Міністерством економіки. Встановлення тарифів на послуги теплопостачання, водопостачання та водовідведення – це компетенція Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

Державне регулювання цін і тарифів на продукцію і послуги монопольних утворень, вибір методів та встановлення термінів регулювання на загальнодержавному ринку здійснює Міністерство економіки, на регіональних – виконавчими органами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Регулювання цін на продукцію монопольних утворень здійснюється шляхом встановлення:

• фіксованих цін;

• граничних рівнів цін;

• граничних нормативів рентабельності;

• граничних рівнів торговельних надбавок;

• запровадження обов'язкового декларування цін.

Положення "Про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності" від 18.11.1994 р. встановлює порядок запровадження індикативних цін, визначення рівнів та умови застосування. Положенням визначено, що індикативні ціни – це ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експортну чи імпортну на момент здійснення експортно-імпортної операції з урахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків.

Індикативні ціни можуть запроваджувались на товари:

• щодо експорту яких застосовано антидемпінгові заходи або розпочато антидемпінгові розслідування чи процедури в Україні або за її межами;

• щодо яких застосовується спеціальні імпортні процедури відповідно до ст. 19 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність";

• щодо експорту яких встановлено режим квотування, ліцензування;

• щодо експорту яких встановлено спеціальні режими;

• експорт яких здійснюється у порядку, передбаченого ст. 20 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність";

• в інших випадках на виконання міжнародних зобов'язань України.

Відповідальність господарюючих суб'єктів за порушення державної дисципліни цін здійснюється на підставі Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових санкцій органи державного контролю за цінами від 7.07.1998 р. та застосовується у випадках, коли порушується встановлений порядок формування цін або антимонопольне законодавство, які спричиняють отримання необґрунтованої виручки або обмеження конкуренції.

На сучасному етапі розвитку української економіки ринкове господарство не може повністю ефективно здійснювати процес ціноутворення. Об'єктивною необхідністю виступає втручання державної політики ціноутворення, яка покликана підвищити ефективність механізму вільного ціноутворення і з допомогою якої можливе спрямування економічного розвитку у потрібному напрямку. Отже, паралельно виникає необхідність у контролі за виконанням державної політики ціноутворення в Україні.