3. Моделювання та аналіз інфляції в Україні

В останній час все більше центральних банків у світі використовують в якості монетарного устрою режим таргетування інфляції, тобто досягнення поставлених інфляційних цілей. Останні дослідження (зокрема, роботи Батіні та ін. [31]) вказують, що використання подібного механізму дозволяє знизити рівень та волатильність інфляції і підвищити стабільність економічної системи. Поступовий рух Національного банку України в напрямку переходу до інфляційного таргетування посилює важливість розуміння інфляційних процесів і прогнозування майбутньої інфляційної динаміки. В статті аналізується інфляція в Україні в період відносної макроекономічної стабільності та досліджується можливість застосування моделей, що мають теоретичне підґрунтя, зокрема моделей націнки, монетарних моделей і кривої Філліпса. Аналіз взаємозвязків між макроекономічними змінними та інфляцією показав, що важливими факторами інфляційної динаміки виступають собівартість продукції (ціни виробників, імпортована інфляція, заробітна плата, адміністративно регульовані ціни), хоча попит та монетарні чинники також мають значущий вплив на інфляцію.

Отримані результати також підтверджують високий рівень інертності інфляції, що повязано із структурними особливостями української економіки.

Найкращі прогнозні якості показують при цьому моделі націнки, що моделюють динаміку інфляції з боку собівартості.

В українській економічній літературі було декілька спроб дослідження окремих аспектів інфляції. Загалом, більшість наявних досліджень фокусують увагу скоріше на приведеній формі опису залежностей даних, ніж на структурному підході.

Серед структурних моделей можна виділити хіба що роботу Болгаріна, Махадеви і Стерна [24], що розробили структурну модель монетарного трансмісійного механізму в Україні (модель складається з окремих відкаліброваних рівнянь: попиту на гроші, кривої Філліпса, IS-кривої, грошового мультиплікатора, умови непокритого паритету процентних ставок з адаптивними очікуваннями, рівняння реального ВВП). Петрик і Половньов [25] розробили економетричну модель для прогнозування інфляції на основі дезагрегації ІСЦ на окремі компоненти на основі різноманітних факторів, зокрема зростання грошової маси, обмінного курсу, випуску агропромислової продукції.

Найперші емпіричні роботи використання моделей у приведеній формі були сконцентровані на вивченні причин гіперінфляції в Україні в першій половині 90-х років. Майже всі дослідники визначають грошову експансію для фінансування дефіциту державного бюджету як головну причину гіперінфляції. Відповідно, Банаян, Болгарін, де Меніл, в одній з найперших робіт, що базувались на VECM методології [30], знаходять інфляцію 1999-2002 років грошовим феноменом. В іншій роботі, Шевчук [28], також використовуючи VECM, підтвердив довгостроковий звязок між приростом грошей та інфляцією. Функції відповіді на імпульс показують суттєвий вплив грошової маси на інфляцію, в той же час декомпозиція дисперсії похибок прогнозу пояснює варіацію інфляції в Україні монетарними причинами в довгостроковому періоді (від 70%), хоча також були знайдені і короткострокові немонетарні компоненти. Цей результат був також підтверджений Тиркало та ін. [27]. Висновком їхнього дослідження став стійкий звязок змін широких грошей і змін споживчих цін.

Більш пізні дослідження показали, що вплив зміни грошей на інфляцію значно зменшується і стає незначущим у довгостроковому періоді, залишаючись важливим фактором у короткостроковому. Висновки, що роль грошових агрегатів в інфляційному процесі стала незначущою, були одержані Ліссоволіком [40] на основі моделей націнки і моделей грошового ринку. Ним було показано, що коінтеграція між широкими грошима (грошовий агрегат М3) і індексом споживчих цін (ІСЦ) була статистично значущою в період з 1999 по 2008 роки і для ранніх під-періодів, але не в під-період з 2002 по 2008 роки, який автор характеризує як період сильної ремонетизації. Не зважаючи на це, широкі гроші залишаються одним з короткострокових визначальних факторів інфляції. Ліхейда [39] погоджується з цими висновками: монетарні шоки відображають більш гнучку позицію, але не мають будь-якого впливу на цінову стабільність, за виключенням короткострокових ефектів. Білан і Сіліверстовс [32] за допомогою аналізу функцій відповіді на імпульси та декомпозиції дисперсії прогнозних похибок на основі VAR моделей без накладання теоретичних специфікацій дійшли висновку, що ефект зростання монетарної пропозиції на цінову динаміку є найслабшим серед всіх досліджуваних факторів.

Думка вчених щодо впливу обмінного курсу на інфляцію є не такою однозначною. Більшість дослідників погоджуються з тим, що обмінний курс впливає на рівень інфляції принаймні у короткостроковому періоді. Ліссоволік [40] дійшов до висновку про важливість впливу обмінного курсу (долару США) на ціни як в довгостроковому, так і в короткостроковому періоді. Так само, Ліхейда [39] вважає, що обмінний курс (номінальний ефективний обмінний курс) є важливим довго- і короткостроковим джерелом інфляційних процесів у всіх моделях. Імпульс від короткострокових рухів обмінного курсу до інфляції є дуже швидким. Даний істотний вплив обмінного курсу на інфляцію як в коротко-, так і в довгостроковому періоді веде до того, що обмінний курс виглядає важливим фактором монетарної політики. Таким чином, помірна інфляція в останні роки може бути повязана із стабільністю обмінного курсу і низькою іноземною інфляцією.

В роботі Білан і Сіліверстовса [32] важливим фактором інфляції є девальваційні очікування.

Модель націнки Ліссоволіка [40] при аналізі даних 2002-2008 років показала велику роль адміністративних цін на ІСЦ. У довгостроковому періоді важливим фактором інфляції виступає зростання заробітної плати, що також підтверджує і робота Білан і Сіліверстовса [32].

Важливим фактором інфляції також виступають інертність інфляційних процесів, що підтверджується в роботах Білан і Сіліверстовса [32].